Skip to Content

ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА в прокаті з 5 січня 2012

Дата: 
05/01/2012
Ориг. Название: 
The Girl with the Dragon Tattoo
Жанр: 
триллер, драма
Режиссер(-ы): 
Девід Фінчер
Актеры: 
Деніел Крейг, Руні Мара, Крістофер Пламер, Стелан Скарсгард, Стівен Беркофф, Робін Райт, Йорік ван Вагенінген і Джоели Річардсон
Страна: 
США
Год выпуска: 
2011

Номінант на премію «Оскар» Девід Фінчер («Соціальна мережа») представляє увазі глядачів кіно-версію бестселеру Стіга Ларсона ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА.

В лабіринті сюжету криється вбивство, корупція, сімейні таємниці і протилежні натури двох компаньйонів, які намагаються розгадати таємницю 40-річної давнини. Мікаель Блумквіст (Деніел Крейг) – репортер, що спеціалізується на журналістських розслідуваннях в області фінансів. Чергова справа закінчується для нього скандалом - він звинувачений у зведенні наклепу, його засуджують і він перебуває останні дні на свободі. Змити ганьбу йому може допомогти успішне завершення іншої крупної справи. Саме в цей момент його наймає один з найбільших шведських промисловців Хенрік Вангер (номінант на премію «Оскар» Крістофер Пламер) для досить делікатної справи. Блумквісту доручають дізнатися долю Харієт, племінниці магната, що давно зникла. Її, за думкою самого Вагнера, міг вбити хтось з членів його великого сімейства. Журналіст вирушає на один з островів шведського узбережжя, не підозрюючи, що справа може виявитись не такою вже й простою, як він очікує.

Головною героїнею іншої сюжетної лінії стає Лізбет Саландер (Руні Мара) – незвичайна, але дуже обдарована дівчина, що працює слідчим в агентстві Milton Security. Її посилають підстрахувати Блумквіста, однак в рамках виконання завдання вона стає його повноцінною компаньйонкою у розслідуванні загадкового зникнення Харієт Вангер. За своєю природою Лізбет намагається відсторонитися від усього світу, який неодноразово доводив дівчині свою жорстокість. При цьому її цілеспрямованість і навички професійного хакера неможна недооцінювати. Доки Мікаель вступає у відкриту конфронтацію з Вангерами, Лізбет грає роль привида, озброєного плоскогубцями. Разом партнери розкривають ланцюг жорстоких вбивств, таємничим чином пов’язаних один з одним. Поступово між героями починають налагоджуватись довірливі відносини, не дивлячись на ту небезпечну канву подій, в яку вони опиняються втягнутими.

ПРО ЗЙОМКИ

В основу сценарію ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА покладений однойменний бестселер Стіга Ларсона, що увійшов до трилогії «Міленіум». Епічна серія трилерів розійшлася накладом більше 65 000 000 екземплярів по 46 країнам світу. «Дівчина з тату дракона» стала першою книгою і була вперше видана у 2005 році, невдовзі після смерті Ларсона. На сторінках свого роману автор вперше познайомив читачів з журналістом Мікаелем Блумквістом та професійною хакершою Лізбет Саландер.

Саландер Ларсон зробив героїнею, абсолютно нетиповою для відомого в усьому світі жанру кримінального трилеру. Тільки зовнішність цієї дівчини мимоволі змушує людей триматися від неї подалі. Зазвичай вона уникає контактів з іншими, «нормальними» людьми. Однак, її внутрішнє співчуття жертвам насилля змушує її почати допомагати Мікаелю розслідувати справу про щезнення Харієт Вангер. Її боротьба за справедливість і неоднозначне партнерство із Блумквістом лягли в основу сюжету книги «Дівчина з тату дракона», а також двох наступних книг – «Дівчина, що грала з вогнем» і «Дівчина, що руйнувала повітряні замки».
ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА  2011
Режисер Девід Фінчер і сценарист Стівен Зейліан намагались дотримуватись розстановлених Ларсоном акцентів на ділових, соціальних і особистісних відносинах Мікаеля і Лізбет, які цікавим чином змінюються по мірі того, як дует заглиблюється у своє розслідування. «Сценарій практично слово в слово повторює книгу, - зізнається режисер. – Але і у нас було непросте завдання. З одного боку – вкласти в формат повного метру роман, з якого і слова не можна викинути; а з іншого – зберегти те, через що читачі усього світу люблять серію «Міленіум». Більш за все нас цікавили непрості особистості Блумквіста і Саландер, які перетворили книжкову серію на культурний феномен нашого часу. Сюжет надзвичайно соковитий, гострий і настільки драматичний, наскільки це взагалі можливо».

Фінчер і Зейліан не прагнули полегшити фільм, викидаючи сцени зайвого насилля. «Коли ми бралися за роботу над цією стрічкою, ми усвідомлювали, що картина розповідає про насилля над жінками, про особливий тип збоченого світосприйняття, яке нікуди не пропаде, якщо просто прикривати на це очі, - пояснює Фінчер зайвий, як може здаватися, реалізм. – В цьому питанні ми балансували на лезі бритви. З одного боку ми хотіли, щоб глядачі фізично відчували потребу героїв у помсті, а з іншої – намагалися не втратити емоційного змісту».
Саме цього балансу вдалося досягти Ларсону на сторінках свого роману, заворожуючи читачів такими різноплановими темами, як корупція, жінконенависництво, нетерпимість, фанатизм, глобалізація, соціальний захист, правосуддя і недосконалість правової системи. Всі ці теми так чи інакше випливуть по мірі того, як Мікаель і Лізбет будуть розплутувати клубок таємничих подій. «Я думаю, що люди цікавляться завуальованими соціальними процесами значно більше, аніж готові визнати, - вважає Руні Мара, яка отримала роль Лізбет Саландер. – Їхню уяву розбурхують особистості таємних агентів і подробиці існування таємних організацій. В фільмі ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА ця хвороблива допитливість трафаретом накладається на кохання двох людей, яких суспільство прийняти ще або вже не хоче».

МЕСНИКИ І ЇХНІ ЖЕРТВИ: КАСТИНГ І ПЕРСОНАЖІ
БЛУМКВІСТ

Як і його творець, до останнього дня свого життя Мікаель Блумквіст був репортером і спеціалізувався на журналістських розслідуваннях в сфері фінансів. Він намагався відкрити таємниці фінансової і політичної систем, що наскрізь проїдені корупцією. За задумом Ларсона, Блумквіст є співвласником популярного фінансового журналу Millenium. Мікаеля не можна назвати мисливцем за сенсаціями, та все ж в одному з своїх розслідувань він заходить надто далеко – загрожує інтересам сильних світу цього, зазіхаючи на священні інвестиції воротил бізнесу і політики, легальні і не дуже.

На роль Блумквіста Фінчер запросив актора Деніела Крейга. Як і багато інших, Крейг прочитав книгу «Дівчина з тату дракона» невдовзі після того, як вона з’явилася на полицях книжкових магазинів. «Хтось дав мені почитати цю книгу, і я буквально проковтнув її за два дні, - згадує актор. – Це – один з тих романів, від яких неможливо відірватися. З перших сторінок розумієш, що ось-ось станеться щось погане. Мені здається, це одна з причин популярності книги».

Вже тоді актора зачарувала Лізбет Саландер. «Я думаю, що хоча вона й стала жертвою сексуального насильства, на психічному рівні вона не змирилася зі статусом жертви, - вважає актор. – Її вміння тримати удар, сила, щоб піднятися і йти по життю далі – це не може не зачепити читачів і глядачів».

Крейг від самого початку вирішив не перегравати, а дозволити Блумквісту вести себе і говорити природно, у відповідності до космополітичної культури Стокгольму. «Я вирішив, що роль простого хлопця слід грати просто, - пояснює Крейг. – Насправді багато шведів чудово розмовляють англійською, деякі з акцентом, а деякі без нього. Блумквіст багато подорожував, подивився увесь світ, слухав ВВС з шести років. Мені здавалося, що він став саме таким, яким я його зіграв».

Крейг давно хотів працювати із Фінчером і погодився на роль, не зважаючи на усі складнощі. «Усім відомо, що Девід любить знімати багато дублів, але мене це не тривожило, - пояснює актор. – Ми можемо знімати стільки дублів, скільки завгодно – головне, щоб в цьому був сенс. Окрім того, Девід дуже конкретний і, як би це сказати точніше – прискіпливий. Але в той момент, коли ти розумієш, як він цеглина за цеглиною вибудовує сцену, можна розслабитись і грати для свого задоволення. Ти можеш спокійно імпровізувати, знаючи, що він уважно слідкує за кожною деталлю».

Крейг говорить, що коли йому запропонували роль, він був у відмінній фізичній формі. А це не зовсім відповідало амплуа журналіста, який проводить багато часу за столом або комп’ютером. «Девід сказав, що мені необхідно набрати вагу, - згадує Крейг, посміхаючись. – Мені це було непросто, але здається, я впорався».

САЛАНДЕР
Вже під час підготовчого періоду роботи над фільмом ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА почалися пошуки актриси на роль Лізбеи Саландер. Неможна було не враховувати той факт, що уява усіх, хто прочитав книгу, вже намалювала образ цієх героїні у всіх деталях. Журналістка New York Times так описала Лізбет в своєму репортажі: «Лізбет Саландер – несамовита фея з претензією на героїзм. Її можна назвати однією з найоригінальніших героїнь, які з’являлися на сторінках книг: безпризорниця, схожа на Одрі Хепберн з татуюваннями і пірсингом. Вона, як і Лара Крофт, не схильна брати полонених, і, як і містер Спок, володіє позбавленим сентиментів інтелектом. Вона – жертва насилля, запалена жагою помсти; замкнена дівчина, яку соціальна служба вважає нездатною адаптуватися в суспільстві. При цьому вона доводить зворотнє, проходячи випробування долі стійко, як герої комп’ютерних ігор».

Прописуючи цю героїню, Зейліан намагався передати контраст багатьох якостей характера Саландер – вона захищена багато міліметровою бронею, але при цьому ранима, що може відчути кожен, хто ризикнув наблизитися до цієї фурії. «Я обожнюю прописувати таких персонажів, - говорить Зейліан. – Те, як вона ставиться до життя, багато в чому пояснює її внутрішній світ. Багато в чому енергетика фільму будується саме на цій героїні».
Фільмотворці влаштували широкомасштабні проби на роль Лізбет. Довгий перелік претенденток включив і Мара, яка зіграла в фільмі Фінчера «Соціальна мережа» маленьку, але яскраву роль Еріки Олбрайт, колишньої подруги Марка Цукерберга. Фінчер провів Мара по безкінечній серії напружених проб і прослуховувань. Серед завдань було цитування всього, що вона пам’ятала із шведської поезії, курси керування мотоциклом і багато чого іншого. В результаті режисер зрозумів, що Мара підходить ідеально на цю роль.

«Більше за все мене підкупило те, що вона відносилась до нових випробовувань так, як поставилась би до них сама Лізбет – не здавалась, - згадує Фінчер. – Коли кастинг підійшов до завершальної стадії, я знав, що ця дівчина готова заради нас кинутися на амбразуру».
«Від самого початку вона предстала перед нами саме такою, як ми хотіли бачити Лізбет Саландер, - продовжує він. – Навіть в реальному житті вона в чомусь схожа на свою героїню. Пам’ятаю, я тоді сказав: «Не знаю, чи впорається вона з цією роллю. Але готовий поклястися, що вона буде старатися з усіх сил. Нам потрібно надихнути її, скерувати і відпустити віжки». Саме так і вийшло. Вона збрила усе волосся, навчилася їздити на мотоциклі, сама з’їздила в Швецію, щоб подихати скандинавським повітрям. Якщо хтось настільки серйозно ставиться до ролі, значить і на майданчику він викладеться не на 100, а на усі 120%».

Руні Мара говорить, що процес тримав її в напрузі… і тим самим допомагав вжитися в роль своєї майбутньої героїні. «Я була готова на все, щоб отримати цю роль, - говорить актриса. - Але по мірі того, як я проходила випробування за випробуванням, моє терпіння вривалося. Хотілося вже сказати: «Що вам ще, хлопці, показати? Здається, я показала все, на що здатна. Дайте мені цю роль або відпустіть на усі чотири боки. Визначтесь вже!»
Кульмінацією місяців різних проб і очікувань став ультиматум. «Девід викликав мене в свій офіс і почав розповідати про роль; про те, чому варто було б відмовитись; про те, як це змінить моє життя і не обов’язково на карще, - згадує Мара. – Потім він передав мені iPad, на екрані якого був прес-реліз із зазначенням мого імені в ролі Саландер. Він сказав, що планується розіслати його в той самий день і я маю півгодини на те, щоб дати згоду або розвернутися й піти».

Мара не вагалася ані хвилини. Лізбет Саландер вже жила в ній. «В кіно ще не було такої героїні, як Лізбет – тендітної феміністки з таким багатогранним характером, - вважає актриса. – Ви мимоволі відчуваєте симпатію до неї. Але в той же час відноситесь до неї з певною недовірою, оскільки її поведінка здається вам вульгарною. Для мене саме ця двоякість ролі була найбільш привабливою».

Як тільки Мара дала свою згоду на роль, почалася її активна підготовка. «Через годину після нашої доленосної розмови із Девідом я вже копалася у нутрощах комп’ютера, гріла мотоциклетне сідло і почала брати уроки скейтбордингу, - згадує актриса. – І буквально через п’ять днів я приїхала до Стокгольму. У мене не було часу усвідомити, що ж для мене насправді означає ця роль, і що я відчуваю насправді. Я опинилася деталлю величезної машини, що працює з кошмарної швидкістю».

Але застереження Фінчера її не злякали. «Він сказав: «Тобі доведеться поїхати в Швецію, пожити одній і випробувати на собі всі складнощі життя дівчини-одиначки». І додав: «Цей фільм тебе проковтне. На час зйомок можеш попрощатися із своїми друзями і рідними». Але тоді він мене ще не знав, - посміхається Мара. – Він не знав, що насправді я і є одиначка, і всі його страшилки мене не лякають. Я можу будь-кого налякати, а от налякати мене саму досить важко».

Вона кардинально змінила свою зовнішність – обстригла довге волосся, зробила пірсинг, знебарвила брови (останнє для неї було найбільшим шоком). Ці процедури не тільки виявили обличчя майбутньої Лізбет Саландер, але й допомогли актрисі краще вжитися в роль.
«Безпосередньо перед тим, як знебарвити брови, я, пам’ятаю, була дуже зібраною, готовою до змін, і з нетерпінням на це чекала, - згадує Мара. – Трохи пізніше я подивилася в дзеркало, і в мене майже серце не стало. Заспокоювала тільки думка про те, що знебарвлені брови стали найефектнішим додатком до образу моєї героїні. Ця деталь стала нашою своєрідною фішкою».

Чим глибше Мара занурювалася у відокремлений світ Лізбет Саландер, тим більше розуміла, чому Стіг Ларсон асоціював намальовану ним героїню з Пепі Довга Панчоха. «Лізбет – та, ким була Пеппі, скажімо, 25 років тому, - вважає Мара.Вона змінила коня на мотоцикл. Тепер вона має комп’ютер. Але вона, як і раніше, живе у відповідності до певних моральних устоїв».
Резюмуючи своє ставлення до ролі Лізбет, Мара говорить, що місяці боротьби за цю роль окупили себе сторицею. «Така роль дістається тільки раз в житті, - переконана актриса. – Отриманий мною на зйомках досвід неоціненний, я буквально відчуваю цей прогрес. Я багато чому навчилась і зробила багато чого такого, чого б ніколи не зробила за доброю волею».


РОЛІ ДРУГОГО ПЛАНУ

Окрім Деніела Крейга і Руні Мара у фільмі ДІВЧИНА З ТАТУ ДРАКОНА знялися інші популярні актори. Крістофер Пламмер грає Хенріка Вангера, магната на пенсії, який вирішує дослідити темне минуле своєї сім’ї; Стівену Беркоффу дісталася роль Дірка Фруде, адвоката Вангера, який відправляє Лізбет Саландер слідами Мікаеля Блумквіста; роль Еріки Бергер, коханки Блумквіста і його партнерші в журналі Millennium, грає Робін Райт; Стеллан Скарсгард приміряв костюм Мартіна Вангера, брата Хенріка; Йорік ван Вагенінген виконує роль Нільса Бьюрмана, нового опікуна Лізбет; Джоелі Річардсон глядачі побачать в амплуа Аніти Вангер, яка знала про зникнення Харієт більше за інших. Завершує перелік Джеральдіна Джеймс, що зіграла мовчазну Сесілію Вангер.

Ключовою фігурою сімейства Вангерів є Мартін – він виконує функції управляючого в компанії Вангерів. Саме він зустрічає Блумквіста в сімейному помісті на острові Хедебай, коли той приїжджає розслідувати зникнення Харієт. Стелан Скарсгард, що грає цю роль, говорить: «Мені завжди подобались непрості ролі, і це без сумніву відноситься до Мартіна Вангера. Він може здаватися надзвичайно милою людиною, але в різних сценах фільму він поводиться по-різному. І ця різниця феноменальна».

Ще одним членом сімейства Вангерів, що відіграє велику роль в розслідуванні, є Аніта Вангер, яку зіграла Джоелі Річардсон. Вона, як ніхто інший, довірилася Фінчеру, особливо з урахуванням неоднозначності своєї героїні. «Він постійно мені повторював: «Жорсткіше, напруженіше, все погано, нічого не ясно», - згадує актриса. – Навіть тоді, коли ситуація в фільмі почала роз’яснюватися, він усе одно вимагав, щоб усі ми були «похмурими і напруженими». В цій стрічці ясність настане лише у фіналі».

Ще одним важливим персонажем, що штовхає Лізбет в прірву небезпеки і відчаю, є Бьюрман. Новий опікун, призначений опікунською радою, ретельно вивчив справу дівчини – історію попередніх опікунів, неодноразові арешти і хибні звички дівчини, медичні звіти. Він вважає, що може контролювати її. Він переводить її фінансовий рахунок під свій повний контроль. Він вимагає задоволення своїх збочених сексуальних фантазій. Коли її терпіння уривається, вона вирішує помститися і назавжди затаврувати його як соціально небезпечного типа.

Роль Бьюрмана зіграв датський актор Йорік ван Вагенінген. Фінчер обрав його за зрозумілими причинами. «Я відчував, що цей персонаж не повинен бути підлим; він повинен бути ще гіршим, - пояснює режисерю – Він не повинен здаватися класичним насильником. Він бачить замкнену дівчину з пірсингом, яка не любить дивитися в очі і розуміє, що вона – потенційна жертва. Йому необхідно домінувати над нею, і він нічого з цим не може зробити. Мені абсолютно не потрібен був насильник, що підкручує франтівські вусики. В Йоріку я побачив чоловіка, який живе повноцінним життям, і чудового актора, який зміг би втілити в життя все, що я замислив. Я відчув, що він може проникнути в голову Бьюрману і зрозуміти, наскільки чорним є цей негідник зсередини».

Ван Вагенінген погодився на цю роль тільки через те, щл Девід розповідав про неї як про нетривіальну. «Цей персонаж повинен багато пережити, і не був до кінце впевнений, чи хочу я переживати все разом із ним, - зазнається ван Вагенінген. – Я вагався між двома «за» і «проти». З одного боку я хотів попрацювати із Девідом, з іншого – я був у шоці від того, якого негідника я повинен був грати. Потім ми з Девідом погодились на тому, що Бьюрман повинен бути милою людиною. Знайти в цьому герої патологічну тягу до насильства було не складно. Куди цікавіше було знаходити в ньому щось людяне».

Хоча без проблем не обійшлося. «Між дублями я заходив у свій трейлер і проводив там хвилин 15, не в силах стримувати сльози, - згадує ван Вагенінген. – Я вважав, що сцена насилля над Лізбет спрацює тільки якщо буде максимально реалістичною. Тому емоції повинні були бути реальними, побої – справжніми. Мене подібні емоції приводили в стан шоку, а потім фінальна сцена між ними… Не думаю, що я колись оговтаюсь від цього. Я опинився в ситуації, в якій людина з нормальною психікою ніколи не опиниться».

Ван Вагенінген і Мара вирішили не спілкуватися за межами знімального майданчика. «Це складно, особливо під час тривалих сцен, - вважає актор. – Обов’язково знайдуться певні аспекти, які ти захочеш обговорити з партнером. Але з іншого боку ми обидва прекрасно розуміли, чого хоче від нас Фінчер. Тому цілком і повністю довірилися сцені. Мені здається, що це тільки додало реалістичності».

За словами ван Вагенінгена, саме вміння Фінчера працювати з акторами дозволило з успіхом відіграти складні сцени. «Девід дає акторам простір для творчого пошуку, - пояснює актор. – Саме так народжуються абсолютно унікальні дублі, багато з яких потім входить у фільм».

АВТОР: СТІГ ЛАРСОН І СЕРІЯ «МІЛЕНІУМ»

Сітг Ларсон помер від серцевого нападу у віці 50 років 9 листопада 2004 року, невдовзі після того, як вперше був надрукований його роман «Дівчина з тату дракона». Коли книга вибилася у списки бестселерів, багатьох зацікавило – як дебютний твір вже після смерті автора зміг стати одним з найпопулярніших трилерів покоління? Однак, не можна сказати, що Ларсон прийшов ні звідки. Його знали в Швеції як журналіста, що зриває маски з неонацистів і расистів, що виводить на чисту воду екстремістські організації, які так чи інакше функціонували в Європі. Теми, що стимулювали його бажання зайнятися журналістикою – злочини, оправдані законом, антидемократичні сили, жага влади будь-якою ціною, насилля над жінками, питання імміграції, ксенофобія і расизм – стали ключовими віхами книжкової серії «Міленіум». Не дивлячись на те, що усі перелічені вище теми не так рідко зустрічаються на сторінках кримінальних трилерів, Ларсон хотів зайвий раз акцентувати увагу читачів на персонажах, що залишаються в тіні, свободі особистості і природній жазі помсти. Все це він мистецьки вплів в канву оповіді.

Ларсон народився у 1954 році, його повне ім’я – Карл Стіг-Ерланд Ларсон. Дитинство він провів із бабусею і дідусем в Норланді, гористому регіоні північної Швеції, дуже схожій на ту, яка змальовується в романі «Дівчина з тату дракона». В цьому регіоні надзвичайно популярна традиція розповідати дитині різноманітні байки та легенди, тут виросло багато шведських відомих письменників. На світогляд юного Ларсона наклали свій відбиток відчайдушна ненависть діда до будь-якого прояву фашизму і громадянська позиція батьків, які з малих років привили Ларсону захоплення питаннями демократії та політики. Його дід помер у 54 роки від серцевого нападу, і юнак переїхав з батьками у місто, відкриваючи для себе інший бік шведського суспільства. Уоли йому було 14 років, далекоглядні батьки позичили гроші, придбали йому друкарську машинку, і Ларсон почав писати короткі оповіді. На певний час він віддалився від белетристики, захопившись журналістикою, але потім повернувся до прози.
За словами його друга Курдо Бакси, в молодості Ларсон пережив дуже неприємну подію, яка наклала відбиток на всю його подальшу творчість і відображується у кількох сценах книг з серії «Міленіум». В деяких своїх статтях Баксі писав, що в 15 років Ларсон став вимушеним свідком того, як якісь негідники насилували дівчину, але не знайшов в собі сил втрутитись. Ця подія зародила в ньому гнів до будь-якого насилля над жінками і бажання «хоч якось боротися з безглуздими проявами жорстокості».

Після обов’язкової служби в армії Ларсон в своїх політичних поглядах все більше схиляється до активізму. Під час подорожей по Африці він багато часу присвячував допомозі еритрейським повстанцям, що брали участь в громадянській війні. В 1977 році він почав писати для шведського агентства новин Tidningarnas Telegrambyra – на позиції штатного автора та ілюстратора він прожив практично все своє свідоме життя. Як і описаний ним Мікаель Блумквіст, Ларсон також вів журналістські розслідування – виявляв випадки прояву расизму, розвінчував націоналістичні угрупування, які являли собою певну загрозу в Європі у 80-х і 90-х роках. Деякий час він працював в антифашистському британському журналі Searchlight шведським спецкором, а потім відкрив в Швеції свій власний журнал Expo Magazine, який висвітлював ті ж самі питання, що й британський. Обізнаність Ларсона в певних питаннях досягла такої висоти, що його навіть запрошували в Скотленд Ярд з тим, щоб він прочитав лекцію про використання європейськими нацистськими угрупуваннями Інтернет-ресурсів для координації дій.

На цьому відрізку життя Ларсон щільно підійшов до питань прояву безглуздої жорстокості і способам протистояння насиллю. Серед тих, хто поділяв його погляди, Ларсон зустрів кількох комп’ютерників, які також виступили героями серії книг «Міленіум». Він вперше стикнувся із тим, що моральні переконання можуть представляти серйозну небезпеку – йому надходили листи із загрозами, а якось він став свідком того, як екстремісти підірвали машину його колеги. Працюючи в Expo, Ларсон дізнався про вендету. Це розбурхало в ньому інтерес до темі «злочинів честі», а як наслідок, і до численних випадків насилля над жінками, навіть в країні з такими емоційно стриманими мешканцями, як Швеція.

Ларсон завжди зачитувався фантастикою і говорив друзям, що і сам хоче написати детективний роман. Однак, безпосередньо за свою першу книгу він взявся тільки в кінці 90-х років, уриваючи час у відпустці або після роботи. На сторінках він описував ті питання і теми, які його турбували. Монографію Ларсон назвав «Чоловіки, що ненавидять жінок». Книга була перейменована в «Дівчину з тату дракона» набагато пізніше і тільки у виданнях, що вийшли в Британії та США. Сюжет книги закручується навколо двох головних героїв. В журналісті Блумквісті легко вгадати альтер его самого Ларсона. Героїня, подібна Лізбет Саландер, взагалі раніше не зустрічалась на сторінках книжкових романів – вигнанець з психічними відхиленнями, що живе за своїми власними морально-етичними засадами. Зрозуміло, що Блумквіст багато в чому нагадує свого творця. Але й Саландер багато що взяла від Ларсона – починаючи з тютюнової залежності і закінчуючи схильністю залишатися інкогніто.

Ларсон не показував книги потенційним видавцям до тих пір, поки не закінчив усю трилогію. Перший автору відмовив. Представник другого видавництва Norstedts Forlag, хоча і побачив в книгах потенціал, але не міг передбачити, що книги (і особливо головна героїня Саландер) стануть предметом обожнювання і культурологічної сенсації.

Невдовзі до того, як книги повинні були відіслати у типографію, і Ларсона трапився інфаркт – серце письменника не витримало сходження по семи сходових прольотів стокгольмського офісу. У 2005 році книга «Дівчина з тату дракона» з’явилася на полицях магазинів і швидко отримала визнання читачів і критиків. Книга отримала премію Glass Key Award в номінації «кращий скандинавський кримінальний роман», була внесена до списку «обов’язково прочитати» за результатами сезону, а пізніше – і за результатами року.

За словами його партнера Єви Габріельсон, Ларсону б полестило не всесвітнє визнання, а значимі соціальні, правові і державні зміни, які відбулися під впливом його книг. В 2009 році Ларсон посмертно був нагороджений премією іспанського суспільства по боротьбі з насиллям. Приймаючи нагороду від його імені, Габріельсон сказала: «Стіг Ларсон не намагався привабити увагу суспільства особисто до себе. Більш того, амплуа знаменитості було б для нього неприйнятним і болісним. Писати в популярні видання тільки через те, щоб заробити гроші – таке він міг побачити тільки в нічному кошмарі. Він не прагнув, щоб його побачили таким. Він прагнув того, щоб читачі побачили інших людей, звернули на них увагу, намагалися зрозуміти і допомогти».

Трейлер: