Skip to Content

Драма "Анонім" в прокаті з 17 листопада 2011

Дата: 
17/11/2011
Ориг. Название: 
Anonymous
Жанр: 
Драма
Режиссер(-ы): 
Роланд Эммеріх
Актеры: 
Рис Иванс Ванесса Редгрейв Себастьян Фернандес-Арместо Рейф Сполл
Страна: 
Германия, Великобритания
Год выпуска: 
2011

Дія фільму АНОНІМ відбувається в Англії періоду правління Єлизавети і розповідає про тему, яка збуджувала розуми багатьох видатних людей світу, від Марка Твена і Чарльза Діккенса до Зігмунда Фройда, а саме: хто саме створив літературні шедеври, підписані іменем Вільям Шекспір? На цю тему проведена не одна тисяча вчених дебатів, написана не одно сотня книг, вчені присвячували свої життя вивченню питання авторства безсмертних творів англійської класики. АНОНІМ розглядає одну з можливих версій, коли все, - скандальні політичні інтриги, незаконні любовні зв’язки при дворі, а також махінації жадібних впливових людей – розгортається на найцікавішій сцені тієї епохи: у Лондоні.

Columbia Pictures в асоціації з Relativity Media a Centropolis Entertainment, а також Studio Babelsberg представляють історичну драму АНОНІМ. В головних ролях: Ріс Айфанс, Ванесса Редгрейв, Джоєль Річардсон, Девід Тьюліс, Хав’єр Сємюель, Себастьян Арместо, Рейф Сполл, Едвард Хогг, Джеймі Кемпбелл Боуер та Дерек Джейкобі. Режисер Рональд Еммеріх. Продюсери Рональд Еммеріх, Ларрі Франко та Роберт Легер. Сценарій Джона Орлоффа. Виконавчі продюсери Волькер Енгел, Марк Вайгерт та Джон Орлофф. Співпродюсери Чарлі Вебкен, Крістоф Фіссер, Хеннінг Молфентер та Крістін Вінклер. Оператор Анна Дж. Фоерстер. Продакшн дизайнер Себастьян Кравінкел. Редактор Пітер Р. Адам. Дизайнер по костюмам Лаза Крістл. Композитори Томас Вандер і Гаральд Клозер.
Анонім

БУВ ВІН ЧИ НЕ БУВ? ОСЬ ПИТАННЯ

Авторство Шекспіра – це питання, що викликало дебати ще приблизно сто років тому навколо того, чи насправді незрівнянні літературні твори можна віднести до пера відомого барда із містечка Стрентфорд-на Ейвоні, Вільяма Шекспіра. Чи він є тим генієм, що стоїть за трагічним життям Гамлета, безмежним коханням Ромео та виною леді Макбет? Чи міг інтелектуал, що написав ці безсмертні шедеври, бути звичайною людиною зі Стретфорду?

Ми так мало знаємо про чоловіка зі Стретфорду, що багато хто не може повірити, що син неписьменного торговця є автором таким літературних творів, як «Король Лір» та «Генріх V». Освіта в сільській школі не могла дати достатнього словникового запасу для написання найбільш обговорюваних творів в світі, а також немає доказів, що він мандрував в інші країни, щоб вивчити інші мови. Єдиний доказ, до якого можуть звернутися історики – це кілька підписів на офіціальних документах з принаймні шістьма різними звучаннями (Shaksp, Shakspe, Shakesper, Shakespere, Shakspere and Shakspeare). Окрім п’єс, які відносять до його пера, немає жодних манускриптів, листів, журналів або поем за підписом Шекспіра. Його смерть у 1616 році зустріли мовчанням, на відміну від інших видатних митців того періоду, а його неграмотна дружина і діти отримали у наслідок тільки «його друге найкраще ліжко» - і жодних грошей – і, що шокує ще більше, жодних манускриптів або заповітів із виявленням останньої волі.

До «анти-стретфордіанців», які не вірять, що Шекспір є справжнім автором творів, належать видатні люди, вчителі, вчені, письменники, атори і режисери зі світовим ім’ям, серед яких Зігмунд Фройд, Орсон Веллс, Чарлі Чаплін, Марк Твен, Ральф Валдо Емерсон, Волт Вітмен, сер Дерек Джейкобі та сер Джон Гілгуд. В цей же час інші вірять в групову теорію (що за творами стоїть група різних авторів), інші приписують твори одиничним видатним письменникам того періоду, таким як Едвард Де Вер – граф Оксфордський, Френсіс Бекон, або Крістофер Марлоу.

Граф Оксфорд, можливо, найпопулярніший кандидат серед тих, хто належить до анти-стретфордіанців, тому що є водночас і аристократом, і письменником. Є багато відомих фактів, що свідчать на його користь, серед яких його 16-місячна подорож континентом, впродовж якої він відвідав усі міста Італії, які знає Шекспір, - Падуя, Мілан, Верона, Мантуа, Флоренція і Сієна. Ще один факт – надзвичайні паралелі «Гамлета» з життям самого Оксфорда, серед яких автобіографічні форми, що показують його тестя Вільяма Сесіла як Полонія, а його доньку Анну Сесіл – Офелією; Сама Королева, з якої написано Гертруду, була сурогатною матір’ю Оксфорда, а пізніше стала його коханкою. Чи є простим спів падінням той факт, що Женевська Біблія з коментарями Оксфорда містить абзаци, які були використані Шекспіром, або те, що прізвисько Оксфорда було «спір шейкер» (spear shaker)?

На відміну від попередньої групи, стретфордіанці не сумніваються, що Вільям Шекспір зі Стретфорду насправді є автором 37 п’єс і 154 сонетів. Для них не існує питання авторства і вони твердо вірять, що всі ці твори написав відомий письменник зі Стретфорду, що приїхав у Лондон у пошуках кращої долі. Їхня віра базується на чотирьох основних аргументах: ім’я Вільяма Шекспіра з’являється на усіх перших сторінках поем та п’єс, що були опубліковані в той час, за його життя; Бен Джонсон називав автора «солодким лебедем з Ейвону» у передмові до «Першого фоліанту» (надрукований через 7 років після смерті Шекспіра); актори Хемінгес і Конделл називають його автором у «Фоліанті»; зображення та напис на його пам’ятнику у Стретфорді говорять про те, що він був письменником.

Як і все, що збереглося з того історичного періоду, усі записи містять невідповідності та пробіли у будь-якій з теорій, але про Шекспіра відомо найменше за будь-якого актора або автора того часу. Шекспірові поклонялися, але не боготворили, і так було аж до середини 19 сторіччя, коли його твори набули справжньої сили у період романтизму.

У 1987 році вищий суд юстиції США у складі Джона Пола Стівенса, Вільяма Бреннана та Гаррі Слекмана провели псевдо-суд на тему авторства. Суддя Бреннан, голова суду по цій справі, заявив, що граф Оксфорд не володіє достатніми доказами, яких вимагає закон для привласнення авторства, однак суддя Гаррі Блекмен додав, що хоча цей висновок є відповіддю закону на питання, він сумнівається, що ця відповідь правильна.

ПРО ФІЛЬМ

Той факт, що Рональд Еммеріх, режисер, що стоїть за такими блокбастерами, як «День незалежності», «Післязавтра» та «2012», обере своїм наступним проектом стрічку, дія якої відбувається у єлизаветинській Англії, не був очевидним. Однак, протягом останніх десяти років він прагнув зняти фільм про авторство творів Шекспіра – так народився АНОНІМ.

Еммеріх вперше зацікавився темою авторства Шекспіра після розмови із сценаристом Джоном Орлоффим, який вже тоді вивчав це питання протягом кількох років та вже написав скетч сценарію фільму під назвою «Душа епохи». Орлофф говорить: «Ми взагалі-то зустрілися, щоб обговорити інший проект. А коли Роланд спитав, над чим іще я зараз працюю, я розповів йому про «Душу епохи»».

Орлофф розповідає, що тема авторства шекспірівських творів зацікавила його тоді, коли він був 25-річним випускником університету, 20 років тому. «Моєю першою думкою було «Чому мені ніхто про це на казав??!», - говорить він. – Друга думка – з цієї теми вийшов би чудовий фільм. Тут є все: вбивство, секс, брехня, зрада, - всі елементи справжньої шекспірівської драми».

У своїй історії Орлофф сфокусувався на ідеї існування двох авторів – Шекспіра, який знаходиться на виду, і справжнього автора, що стоїть за лаштунками творів. «Бен Джонсон написав вступ до «Фоліанту», першої офіційної збірки п’єс Шекспіра – він написав дуже красиве присвячення у віршах Шекспірові, який вже, по суті, сім років, як був мертвим. Але якщо ви почитаєте інші твори Джонсона, то не знайдете там таких хвалебних слів про Шекспіра і його твори, а, навпаки, насмішки та злість на його адресу. Це наштовхнуло мене на думку, що Джонсон писав про двох різних людей – про справжнього поета та про обманщика».

Еммеріх миттєво підхопив ідею Орлоффа, але режисер мав ще додаткові моменти, які б хотів висвітити. «Сценарій більше сфокусований на стосунках між Беном Джонсоном, Вільямом Шекспіром та Едвардом Де Вером – це серце історії. Але я відчував, що нам потрібно трохи більше, ніж це. Я спитав себе, що було важливим для тієї ери? – і відповідь відразу ж стала зрозумілою: хто наслідує трон Єлизавети».

Існує ще один момент, що привабив Еммеріха до створення АНОНІМУ – показати Лондон періоду Єлизавети, яким його ще ніхто не показівав. «Я прагнув показати, як виглядав Лондон тієї епохи, а для цього потрібні були широкі кадри, - говорить він. – Моїм першим поривом було побудувати величезну модель Лондону, але останніми роками візуальні ефекти просунулись настільки, що ідеальним вибором був комп’ютер. Ми могли показувати Лондон, і не лише дюжину планів, а сотні або тисячі різних місцин протягом усього фільму».

КАСТИНГ

Для АНОНІМА Еммеріх зібрав таких акторів, яких він називає «командою мрії». «Мені дійсно пощастило, - говорить він. – Напевно, це найкраща акторська команда, яка в мене будь-коли була». Ріс Айфанс грає графа Едварда Де Вера, а також Ванеса Редгрефв, Джоелі Річардсон, Девід Тьюліс, Хев’єр Самюель, Себастьян Арместо, Рейф Сполл, Едвард Хогг, Джеймі Кемпбелл Боуер та Дерек Джейкобі.

Ріс Айфанс грає роль Едварда Де Вера, графа Оксфорда. «Я сказав Роланду, якщо він прагне легкого шляху, то має запросити мене на роль Шекспіра, але якщо ж він хоче бути хоробрим чоловіком, то може ризикнути спробувати мене в ролі Оксфорда – і він ризикнув!, - говорить Айфанс. – Мій персонаж відрізняється від інших ролей, які я раніше грав – Оксфорд належить тільки собі самому, він є своїм власним творінням. Він має потужний розум, жагу до прекрасного і широчезний кругозір – все те, що притаманне творам Шекспіра».

Одна з причин, що привернули Айфанса до проекту, - його власна зацікавленість у темі. «Я здивований, що ніхто до цього не зняв кіно та цю тему, - говорить він. – Докази є надзвичайно, надзвичайно переконливими, і думка, що ми, можливо, навчаємо наших студентів неправді, є, на мій погляд, шокуючою».

Команда матері й доньки, Ванеса Редгрейв та Джоелі Річардсон, ділять між собою роль Єлизавети, граючи її в молоді та більш зрілі роки. Еммеріх коментує: «Протягом фільму у нас є кілька відсилань на роки назад, які пояснюють сутність стосунків між Оксфордом та Єлизаветою. Нашим першим питанням біло: як з цим впоратись? Природно було взяти Ванессу на роль старшої Єлизавети, а Джоелі на цей персонаж в молоді роки. Мені дуже пощастило, що вони обидві погодились бути частиною фільму».

«Кожна актриса мріє зіграти Єлизавету, але додатковим приємним бонусом було те, що і моя мама грала її, - говорить Річардсон. – Я думала, що в фільмі не може бути двох Єлизавет і я егоїстично хотіла грати цю роль. Але, якщо покласти руку на серце, ця роль просто створена для мами. По щасливому збігу обставин в момент, коли ми отримали запрошення до фільму, ми були знаходились поруч і дуже зраділи, що ми обидві будемо грати Єлизавету. Ми не репетирували голос або жести, ми і так були впевнені, що схожість між нами і так очевидна і ми тільки можемо все зіпсувати, додаючи щось неприродне».

«Я хотіла зіграти Єлизавету з тих пір, коли прочитала книгу Літтона Стречі «Єлизавета та Ессекс», - говорить Редгрейв. – Тому я була приємно вражена, коли Роналд Еммеріх запропонував мені зіграти стару королеву, а моїй доньці – молоду. Я б сказала, що час Єлизавети І сповнений багатьох протиріч та політичних інтриг, ніж будь-який інший історичний період до цього. Нажаль, наші часи дуже його нагадують!»

Про оксфордіанську теорію Редгрейв говорить: «Зараз я можу із впевненістю сказати, що не вірю в те, що актор Вільям Шекспір написав всі ці неперевершені літературні шедеври. Здається більше, ніж ймовірно, що їх створив граф Оксфорд. Я чудово пам’ятаю, коли комісія по розслідування антиамериканської активності, очолювана сенатором МакКарті, створила ситуацію, коли багато чудових письменників не могли влаштуватися на роботу. Інші автори погодились офіційно ставити свої імена під сценаріями до фільмів, отримували офіційно за них гроші, а потім виплачували з цієї суми гонорари справжнім творцям цих робіт. У питанні авторства творів Шекспіра є багато прогалин і мені подобаються такі люди, як Роланд Еммеріх, які не бояться досліджувати такі проблеми».

АНОНІМ презентує абсолютно незвичний для глядачів портрет королеви Єлизавети. Мінлива та пристрасна, вона відрізняється від «королеви-діви», якою її змальовую легенда. «Уявіть, яким могло бути життя Єлизавети, доньки Генріха VIII - говорить Еммеріх. – Вона повинна жити в постійному страху за своє життя, але все ж повинна триматися на виду, не ховатися. Думаю, що ідея «королеви-діви» - це авантюра, придумка, щоб тримати своїх ворогів на відстані».

Фільм навіть пропонує думку, що «королева-діва» могла мати спадкоємців трону. «Ідея того, що у Єлизавети могло бути кілька коханців, від яких вона могла мати дітей, не нова, - говорить Орлофф. – Вона могла переховуватись від світу у вежі або деінде на останніх місяцях вагітності, а потім дати життя дитині. Коли дитя народжувалось, його могли передати в родину аристократів для виховання».

На роль молодого графа Оксфорда Еммеріх запросив Джеймі Кемпбелла Боуера. Боуер перейняв у Ріса кілька жестів та манер. «Ріс робить такий своєрідних рух ротом, як ніби хоче щось сказати, але слова не виходять, - говорить актор. – Оксфорд не є уособленням пафосу і помпезності – він просто знає, що він класний. Він знає, що володіє даром писати найпрекрасніші речі, які хтось коли-небудь читав».

Рейф Сполл грає Вільяма Шекспіра. «У фільмі Шекспір показаний звичайним хлопцем, який мимо волі потрапив у незвичайні обставини, - говорить Сполл. – Він починає як актор, що отримує насолоду від гри на сцені – це його пристрасть і його найбільше кохання. Але він так само любить і лестощі, які приносить слава, тому що має величезне его».

Популярний актор Девід Тьюліс грає головного радника Єлизавети, Вільяма Сесіла. «Сесіл – ідеальний злодій, - говорить Тьюліс. – Він такий мерзенний, підступний, віроломний маніпулятор – я завжди надавав перевагу таким ролям. Цей персонаж є прототипом реальної людини, тому у мене був багатий матеріал для дослідження. Він, ніби вмілий ляльковод, смикає за ниточки, керуючи реальними людьми, задля того, щоб повернути момент наслідування трону так, як йому це вигідно».

Хав’єр Самюель грає роль Саутгемптона, для якого граф Оксфорд завжди був кимось на кшталт батька. Саутгемптоном керують власні симпатії – і не тільки до графа Оксфорда, а й до графа Ессекса. «Саутгемптон б’ється за те, у що вірить, - говорить Самюель. – Коли Ессекс очолює повстання, Саутгемптон є один з тих небагатьох, хто його підтримує».

Себастьян Арместо грає Бена Джонсона. Він ледь потрапив на прослуховування, тому що працював у Японії в той момент, але вийшов із ситуації, записавши свою гру на плівку у номері готелю, і відправив посилання на аудицію. Арместо розповідає про свого героя: «На початку фільму він – письменник, що бореться за виживання, ідеаліст, і, як будь-який ідеаліст, отримує перевірку реальністю. Він потрапляє у історію, розпочату Оксфордом, і здобуває шанс впливати на її хід».

Едвард Хогг грає сина Вільяма Сесіла, Роберта Сесіла, який переймає роль свого батька після його смерті. «На певному рівні я не думаю, що він кращий або гірший за будь-кого в цій історії, - говорить актор. – Тут усі прагнуть влади. Але він та його батько справжні злодії».

Дерек Джейкобі завершує акторський склад, він є розповідачем, що підводить підсумок історії наприкінці стрічки.

Трейлер: