Skip to Content

Виставка Ігора Яновича та Антона Логова в Я Галереї на Волоській

Дата: 
07/12/2011 - 09/01/2012

«Нам потрібна така політика, щоб народ залишався тупий»
Китайський диктатор XX століття


«I'd rather have a bottle in front of me than a frontal lobotomy»*
Tom Waits

«Лоботомія» - спільний проект Ігора Яновича, художника старшого покоління, та Антона Логова, художника проекту «Генофонд». Тісне спілкування, що поєднує їх вже майже три роки, оминає не лише етикетки вікового цензу (різниця складає сорок чотири роки) та незручності долання чималої відстані між Києвом і Львовом, але й видозмінює усталене поняття про спільну виставку, оскільки всі роботи проекту «Лоботомія» зроблені в прямому сенсі «разом». Усунувши всі перешкоди, митці зібралися аби засвідчити втручання. Недвозначність назв, притаманна циклам Логова, відсилає глядача до порозуміння зі значенням слова «втручання» саме у формі «лоботомії» - до того втручання, яке підпорядкує собі людський простір - саме той простір, що вже ставав об'єктом дослідження Яновича (серія «Суб'єктивний простір», 2011).

Щоб зрозуміти проект, потрібна деяка історична довідка. Відомо, що лоботомія - це нейрохірургічна операція, під час якої видаляються тканини, що пов'язують лобову долю головного мозку з іншими його частинами. Лобова доля відповідає за самоусвідомлення та прийняття рішень, тому наслідком подібної ліквідації стає, як правило, неповноцінність та підвищена керованість пацієнта. Історична доля операції виявилась досить мінливою. В 1949 році Еґаш Моніш отримав Нобелевську премію з медицини «за відкриття терапевтичного впливу лоботомії при деяких психічних захворюваннях», а вже починаючи з 50-х років операція поступово почала опинятися поза законом в багатьох країнах світу. При цьому, на думку художників, лоботомія не зникла, а лише змінила модус існування. Ігор Янович впевнений: «Лоботомія - вже не медичне втручання». Сьогодні її замінила купа псевдокорисної інформації й телебачення: дурні TV-шоу, реклама, політика тощо. Формула «Слухай уважно!», зображена на відомому килимі Андрія Сагайдаковського, безперервно працює на оволодіння людською свідомістю. Слогани про індивідуальну свободу та вільний вибір доповнюються обмеженим списком варіантів, спрямованих на позбавлення особистості від самостійного рішення. Описаний Джорджем Орвеллом в художному творі «1984» антиутопічний світ телевізійних екранів давно набрав хірургічних амбіцій у реальному світі. Вершиною маніпуляцій стають вільні медіа - плазмові чотирикутники, що буцімто регулюються дистанційним пультом у руці глядача, та насправді підкоряють його мозок.
Ігор Янович Антон Логов
Маніпуляція рухається в темпі наукового прогресу. Питання про несправжню пам'ять давно не є елементом лише фантастичних романів чи кінофільмів. Елізабет Лофтус, психолог з Каліфорнійського університету, яка понад 30 років вивчала зміни людської пам'яті, пише: «Коли ми навчимося керувати фальшивими спогадами, отримаємо конкретні рецепти, то треба буде замислитись: хто буде контролювати їх використання? Ми будемо постійно тримати в голові думку: пам'ять - така ж хитка річ, як і свобода».
Мозок стає простором боротьби. Свідомість стає художнім об'єктом.

Роботи, віддані на суд глядача в Я Галерея, зображують зіткнення інструментів впливу з матерією мозку на різних етапах взаємодії. Така «макрозйомка» приватного тілесного простору дає змогу побачити ці процеси. В центрі уваги - не стала горіхоподібна конструкція, не мозок як іконічна форма (якою й досі є, наприклад, мозок Ейнштейна), а саме невидима діюча матерія - інтелектуальна сіра речовина. Спочатку фіксується втручання, а потім, як наслідок, зміна свідомості. На поверхні полотна сіра речовина продукує нечіткі геометричні фігури - як відображення «м'яких» зон мислення. Їх владно опановують чорні щільні форми, подібні до плуга та скальпеля. Результатом стають некеровані плями, втрачений самоконтроль. Патьоки нагадують стелю старої будівлі, що вже неодноразово переживала потопи старозавітних масштабів, але досі тримає тонус. Саме так жертви нової лоботомії, що ліквідує зв'язок між людиною та людяністю, втрачають разом зі свідомістю еволюційну гідність, вдаючи соціально розвинених, а проте - приматів.

Яка задача стоїть перед глядачем? Невже подолати лоботомію?
Скоріш за все - ні. Задача скромніша, поступова - повернути мозку свідомість.
Усвідомити себе як самостійного суб'єкта споглядання, активізувавши при цьому власний мозок.
Мозок, який ніколи не втомлюється.

Борис Філоненко, листопад 2011

* «Краще мати перед собою пляшку, ніж фронтальну лоботомію», Том Вейтс.