Skip to Content

Виставка Станіслава Сілантьєва та Андрія Хіра в Я Галереї на Хорива

Дата: 
09/11/2011 - 05/12/2011

Запрошуємо вас на відкриття виставки, що відбудеться 9 жовтня о 19:00 в арт-центрі Я Галерея на Хорива 49Б

Існування тієї чи іншої культури, традиції, національної спільноти інтерпретується сьогодні з літописної платформи, шляхом отримання конкретних фактів і репрезентації на їх основі власного минулого. Позаяк, потенціал культур нових, або тих, які перебувають на межі свого розвитку або ж занепаду, не завжди вимірюється історією... Повернення до минулого для створення продукту далекого майбутнього часто стає катастрофою розвитку людської особистості, і мова йде не стільки про втрату людської індивідуальності, скільки про відсутність розуміння однієї з найважливіших функцій, притаманних людині, а саме - здатності до всезагальної комунікації.

Виходячи з цього, поняття людини як істоти соціальної, сформувалося задовго до народження самого терміну «соціальний». Потреба знаходити своє тіло породило потребу знаходити свою душу. Маніпулюючи такими часто нестійкими поняттями як «свобода», «незалежність», нам доводиться мати справу з власним підсвідомим рабством, тим рабством, яке не бачить себе частиною вільного від національних стереотипів всесвіту.

Історія, як підрозділ наукових пошуків є розмовою монотонною та здебільшого риторичною, де головним героєм є не персонаж чи вчинок, а відношення до них конкретної людини. Саме тому історія, яку ми звикли сприймати, це свого роду мертві клітини убитого часом монстра, відгомін якого впливає сьогодні на формування світобачення людей нового часу, тих, які є творцями, а не літописцями.

Згадуючи думки Бердяєва, Ортеги-і-Гасета з приводу втрати модерністськими деклараціями гуманістичної складової, я повертаю мистецтву людяність, але забираю у нього історію та рештки історичних інфільтратів на кшталт "національний", "народний", "етнічний", оскільки глибоко переконаний, що мистецтво і художник сьогодні, як одні з рушіїв розвитку людства, не мають національності, не існують як дітище окремої адміністративно-територіальної одиниці чи як член родово-племінної общини...

Саме тому, нехай незграбні рештки часу не перетворюються з людської природи на людську хворобу.

Станіслав Сілантьєв, листопад 2011

Хір - звір з гір. Андрій Хір

Андрій Хір
Здавна люди вірили, що всі звуки і слова мають вплив на розум та матерію, стан тіла, енергію і свідомість. Слово - формула, символ, розшифрувавши яке можна відтворити вібрації Безкінечного, які знаходяться поза часом і простором. Якщо слова систематизовувати і організовувати в певній закономірності, то можна сформувати заклинання та «фрази сили».

Слова в давнину мали священне та сакральне значення і вимовляння слова духовно сильними людьми було рівнозначне його матеріалізації. Люди використовували замовляння та примовки у чаклунстві та мольфарстві з метою звернення до надприродніх субстанцій та спілкування з трансцендентним. Вони вірили в інші виміри та їх мешканців не тому, що не могли пояснити природні явища, а тому що це був зовсім інший спосіб сприйняття. Міфічний світогляд - не результат необізнаності та примітивності, а певна система, що виражає розвинений і багатогранний погляд на світобудову.

Майже весь фольклор базується на демонології. Відсутність чіткого поділу на добро і зло, прекрасне і «огидне» створює інтригу, змушує замислитись: можливо, такого поділу насправді не існує? Саме тому, в давнину люди однаково з повагою та острахом ставились до «добрих» та «злих» сил.

Віра в духів, що заповнюють скелі, ліси, провалля, хати, святе дотримання обрядів, що прийшли до нас з далекого минулого є відлунням древньої прарелігії. Цікавим є і те, що персонажі та сюжети первісного фольклору мають багато схожих рис та спільних ознак у різних народів у віддалених куточках світу. Також можна прослідкувати схожі слова (як за звучанням, так і за значенням) на різних континентах.

Гра слів є своєрідним етимологічним дослідженням і утворює міфічні сюжети цієї виставки, а не навпаки.

«Хір - звір з гір» є частиною циклу ілюстрацій до віршів, в яких ритм та спорідненість слів створюють лабіринт сприйняття, розплутати який допомагають візуальні образи. Вони являють собою символи, що допомагають реконструювати давно забуті поняття. Персонажі перегукуються з класичним міфологічним світоглядом, являють собою нашарування різних етнокультурних мотивів і сформовані на основі власних спостережень та уявлень про світ. А саме - впевненості в існуванні надприродних субстанцій, енергій, єдності усього з усім, віри в безкінечність, вічність та циклічність.

Андрій Хір, листопад 2011